[ad_1]
Як живе наразі миколаївський академічний художній драматичний театр та яка найбільша мрія у працівників, — дізнавалась редакція 0512.ua. у художнього керівника театру Артема Свистуна.
24 лютого ви, як директор, разом із колективом заявили публічно, що з назви театру прибирається “російський”.
У 2018 році, коли я став художнім керівником театру, були збори колективу, на яких і порушувалось це питання. З того часу позиція колективу, щодо прибирання “російський” з назви театру була незмінною. 24 лютого ми зібрали колектив, щодо подальшої роботи і зміна в назві також була однією з питань. Вже всі юридичні погодження є, залишається чисто технічна зміна листувань. Це потрібно було зробити. Це наша особиста громадянська позиція.
Як почалось 24 лютого в театрі?
Ми скасували всі вистави. Зателефонували до кас щодо квитків. 24 лютого деякі наші хлопці пішли захищати країну, дівчата почали займатися волонтерством. Ми днювали і ночували тут. Шили прапори, бафи, балаклави. Збирали кошти та речі. На початку березня жінки з дітьми поїхали до Болгарії. Там їх гостинно зустріли наші колеги театру з Габрово. Зараз вони вже влаштовуються на работу. Там мирне небо, діти не бачать постійні постріли.
Спектаклі поставили на стоп, але з перших днів війни театр почав допомагати місту та людям як волонтери.
Це було колективне рішення. Ми терміново зібрали нараду, щоб зберегти будівлю, ми чергували цілодобово протягом двох тижнів. Ми практично тут жили. Ми мінімізували кількість людей. Я вдячний нашим людям: головному інженерові, завпосту, акторам. Наші люди з перших днів вирішили допомагати. Навіть ті, хто не мали досвіду в шитті, долучались.
Я розумів, що в театрі небезпечно, тому розкрій виробів був в театрі, а потім я машиною розвозив це все по домівках, і таким самим чином забирав готовий виріб. І так ми налагодили роботу. Шили дощовики, коли почались дощі. Прохолодний березень — шили бафи, балаклави для наших хлопців. Зателефонували в ДОФ, вони нам дали тканину. Ми шили, перешивали. Червоний Хрест з Одеси надіслав нам теж тканину. Так і почалось все. Опанували нову професію і актори, і інші. Наш фахівець Валентин Іванов, який раніше вже був в АТО, знав, що саме треба хлопцям. Шили і прапори для блок постів. Хтось з наших пішов готувати обіди, хтось збирав кошти для допомоги.
Чим зараз займаються театрали?
Наразі залишились деякі співробітники в Миколаєві. Ми не проводимо ніяких заходів у театрі. Це небезпечно. Але щодня ми щось робимо: готуємось до нових виступів, робимо декорації, шиємо костюми.
З початку квітня ми почали творчу діяльність. Наш колектив проводить виїзні концерти. Зʼявлась авторська програма “Все буде Україна”, щоб підняти дух нашим містянам. Для маленьких діточок є казка “Пригоди козаків”. Ми виступаємо для вимушених переселенців, які приїхали до Миколаєва. Крім того ми підтримуємо наших ветеранів театру. Виступали і лікарнях, і лікарнях. Так, війна триває, війна продовжується, але психологічний клімат треба створити. Треба зняти напругу. Це наша творча місія.
Я розумію, що в місті є потреба збирати камерні проекти, але, на жаль, зараз це небезпечно.
Ви підтримуєте звʼязок з театром Херсону?
Так, ми підтримуємо і з акторами, і з директором Олександром Книгою. Він героїчна людина. Для нього це величезне випробування. Ми продовжуємо його підтримувати. Херсон — це Україна.
Також і театралів Маріуполя підтримуємо. Ми велика сімʼя! Ми один одного знаємо.
Для більшості театрів — це виклик. Все зупинилось в один момент. І найперше, звісно, це життя людей, безпека наших акторів. Але також важливо зберегти театри та наші традиції. Чим довше йде війна — тим складніше буде запустити всі процеси. Яким після перемоги повинен бути репертуар театру. Ми вже з нашим головним режисером почали планувати, що робити далі. Цьогоріч виповнюється триста років з дня народження Григорія Сковороди. Це дуже важливо для України, для нашої історії. Ми готуємо велику авторську програму. Ми розуміємо, що репертуар повинен бути більш відпочивальним. Людям після війни хочеться зняти напругу.
Чи були якісь заходи, щоб зберегти будівлю?
Сильних тріщин, які б руйнували нашу будівлю немає. Навіть під час війни продовжувались ремонтні роботи фасаду. Було два проблемних моменти: дах — зараз він відремонтований. Також провели теплосанацію будівлі — щоб зберегти тепло взимку та прохолоду влітку. Основні роботи, щодо збереження будівлі зроблені. І це дуже добре. Наразі роботи призупинені. Ми власноруч стараємось робити внутрішній ремонт деяких приміщень. Ми розуміємо, що це памʼятка архітектури ХІХ сторіччя, це наша історія, тому дуже хвилюємось за нашу будівлю. Але наш Святий Миколай збереже наше місто! Сподіваюсь, що після перемоги роботи по Великому будівництву продовжаться.
Головне, щоб завершилась війна, щоб була перемога.
До війни було багато планів. Ви готували премʼєри для глядачів. Розкажіть, що хотіли втілити в 2022 році?
У нас готові вже три премʼєри. Квитки були продані. Глядачі дуже чекали до 8-го березня “Кохання несподівано настане”. Це яскрава мелодрама, яка чекає свого глядача. “Удаваний хворий”.
Також головний режисер ставив експериментальну роботу, у нас повинні були відкрити сцену під сценою. Такий собі експериментальний майданчик. Збирались ставити авангардні пʼєси, що для Миколаєва незвично. Також 300-ліття Григорія Сковороди був великий проект. Вперше в Миколаєві ми запланували Вертеп. По завершенню війни буде складно, але новий репертуар вже готується.
Чи будуть вистави російською мовою?
Ми вже почали процес перекладання вистав, які в нас є. Більшість вистав вже ставили українською мовою, наприклад “Коли починається дощ”.
Що дає сили не опускати руки?
Прагнення до перемоги та віра в ЗСУ. Ми продовжуємо творити, і це не дає нам впасти в депресію. Йде живий обмін думками, емоціями. Коли в зоопарку почали танцювати та підспівувати нам під “Ой, у лузі червона калина” — це вже сенс того, що ми робимо. Мистецтво лікує!
[ad_2]
Источник: 0512.com.ua
